1. |
Siasya
06:24
|
|
||
В своїй цюпці убогій вона
Перед дзеркалом збитим стояла
І гляділа на себе, сумна,
Що краса молодая щезала.
Западалися лиця бліді
І блискучії очі тускніли,
Наче здув рум’янці молоді,
Що колись, наче рожі, ясніли.
Але годі стоять, сумувать!
Що пропало – не верне ніколи!
І вна стала рум’ян накладать
І білила на лиця поволи.
А блідії, зів’ялі уста
Карміновою красков вкрасила
І натерла на брови чорнила,
А коса шовковиста, густа
На столі вже заплетена жде…
Ось зібралась, готова вже Сяся,
Перед дзеркалом стала, гляде,
Чи хорошо до стану вдяглася,
Чи білило не стерлося де?..
Втім застукано в двері. Ага,
Се знакомий з готелю слуга!
Увійшов, не вклонився, не сів,
Лиш очима по Сясі повів,
Усміхнувся і каже: «Цариця!
Станеш, глянеш, аж любо дивиться!»
Усміхнулася й Сяся. «Ну, що
Там нового для мене приніс ти?
Чи ти, може, прийшов лиш по то,
Щоб пустий комплімент ми повісти?»
«Ей, яка ж бо ти, Сясю, оса!
Я сказав лиш, що в тебе краса
Чарівна, пошукати такої.
А про теє, яка моя вість?..
Твоя правда. Прийшов до нас гість,
Щоби хтів ся пізнати з тобою».
Вона сміло всміхнута іде
До світлиці, де гість на ню жде.
Не застукавши, в двері ввійшла
І на ключ за собою замкла,
А відтак доокола очима
Повела. Гість до неї плечима
При вікні похилений стояв,
Мов лице на грудь ночі ховав.
«Добрий вечір!» – мов срібний дзвінок
Пронеслося з уст Сясі насмішно.
Гість зіснувсь, обернувся поспішно,
Поглядів – а дрожав, мов листок, –
Поглядів і змішався, і лиця
Рум’янець му, мов кров’ю, обляв,
І не міг на ню довше дивиться,
Спустив очі, стояв і мовчав.
Але Сяся дивилася сміло,
Молоде, прехороше лице,
Що здоров’ям, красою ясніло,
Щось такого без слів їй повіло,
Чого в жизні не чула вна ще.
І хоть одіж на нім не багата,
То їй прецінь зробилося так,
Мов великий їй скарб може дати
Той убогий встидливий хлопак.
«Ха, ха, ха! То ми гарний козак! –
Розсміялася Сяся. – Отак!
То ми гарний кавалер! Но прошу,
Чень діждуся хоть слова від вас?..
Ви згубили щось? Я вам поможу
Віднайти на підлозі сейчас!..»
І до нього зблизилася Сяся,
Обіймила го злегка руков –
Його стать мов у фрібрі тряслася,
У лице му мов збіглась вся кров –
Враз до себе го вна притиснула,
Обернулась і світло задула…
І до нього зблизилася Сяся,
Обіймила го злегка руков –
Його стать мов у фрібрі тряслася,
У лице му мов збіглась вся кров –
Враз до себе го вна притиснула,
Обернулась і світло задула…
На столі світло тускло горить;
На канапі гість з Сясев сидить.
Сидять поруч, мов брат із сестрою.
Він до неї припав головою,
І на грішну зів’ялую грудь
Його сльози молодїї пливуть.
А вона півсмішливо, півлюбо,
Наче мати, на нього глядить:
«Ну, не плач, моя милая згубо!
За ті сльози ти й господь простить.
Та й і гріх то не надто вже грішний,
Первородний се, братчику, гріх,
І всесвітній, всесильний і вічний,
Коб не він – нас не було би всіх!»
«Та хіба ж задля того я плачу? –
Відказав він і сльози обтер. –
Хоть і сам я виразно то бачу,
Що згрішив я і тяжко тепер.
Але що ж, не тепер вже жаліти,
І не того я плакав зовсім,
А лиш того, що сам я на світі,
Що ніхто мя не любить на нім.
А душа домагаєсь любові,
І бажання горить мені в крові,
І пекучим, болющим огнем
Всі думки ми палить, заливає,
І нікого на світі немає,
Що б любив, приголубив мене!
У кімнаті день в день самотою
Над книжками сиджу я, мов в кліти,
Мов би-м працею хтів мозговою
Голос серця і крові зглушити.
Но не йде ми на думку наука,
І виходить не праця, а мука,
І неначе скажений з кімнати
Я жену улицями блукати…»
Сяся слухала слів тих гарячих,
І в очах тих блискучих, дитячих,
Що гляділи жалібно на ню,
Вна читала всю повість сумну,
Вна читала виразно, хоть здали,
Що казали уста й не казали.
Сяся слухала слів тих гарячих,
І в очах тих блискучих, дитячих,
Що гляділи жалібно на ню,
Вна читала всю повість сумну,
Вна читала виразно, хоть здали,
Що казали уста й не казали.
|
||||
2. |
Fevrosia
04:11
|
|
||
«Панечко, голубочко,
Февросіє-любочко!
Чом сидиш зажурена,
Голова понурена?»
«Ох, покинь, мій синчику,
Дай спокій, русинчику!
І без тебе нудь мені.
І без тебе труд мені.
В три дуги згинаюся,
З всяким лихом знаюся».
«Се ж біда, голубочко,
Февросіє-любочко!
Таж ти дама знатная,
Пані многовладная».
«Ой, була, мій синчику,
Славилась, русинчику,
Дамою всевладною
Чемною, укладною,
Ситою, обильною,
До людей прихильною
Нині ж із турботами
Я живу банкнотами,
Синіми та сивими,
Через півфальшивими».
«Як же так, голубочко,
Февросіє-любочко?
Де ж твої вихованці,
Дукачі, карбованці?»
«Всі пішли, мій синчику,
Всі пішли, русинчику,
На гармати новії,
На довги банковії,
Німцям за муніцію,
Дома на поліцію
Як у місі драному!
Все пішло по-п’яному,
Вся я обідралася,
Спилась, розікралася».
«Сором же, голубочко,
Февросіє-любочко!
Як сусіди зловлять раз,
Обсміють, обмовлять нас».
«Знаєшє, мій синчику,
Взнали все, русинчику!
Наче біс їх всіх жене,
Підняли на сміх мене
І плюють, і лаються,
Ще й побить збираються».
Де вони
Демони
Де мої
«Ти сама, голубочко,
Февросіє-любочко,
Вшанувавши день святий,
В зуби їх телень та бий!»
«Я й не сплю, мій синчику,
Не мовчу, русинчику,
Серджуся, що й дзусь собі!
Плюнуть – обітрусь собі,
Копнуть – я не лаюся,
До землі хиляюся
Віддаю юстицію
Під дозір в поліцію,
Щоб хилилась, гнулася,
Щоб не ворухнулася,
Волі не бажала вже»
|
||||
3. |
Gordosti
04:49
|
|
||
Гордості родять тирана
Пхають до діл неподобних
До безхосенних же діл
Та на найвищу високість
Вибравшись падають раптом
В темну безодню стрімглав
Де вже нема під ногами
Ґрунту твердого
Гордості родять тирана
Пхають до діл неподобних
До безхосенних же діл
Та на найвищу високість
Вибравшись падають раптом
В темну безодню стрімглав
Де вже нема під ногами
Ґрунту твердого
Гордості родять тирана
Пхають до діл неподобних
До безхосенних же діл
Та на найвищу високість
Вибравшись падають раптом
В темну безодню стрімглав
Де вже нема під ногами
Ґрунту твердого
Горе вам, горе, людські покоління
Поки живі ви мов тінь та марна
Бо чи ж бува кому більшеє щастя
Як коли сам себе чує щасливим
І з тим чуттям умира?
Горе вам, горе, людські покоління
Поки живі ви мов тінь та марна
Бо чи ж бува кому більшеє щастя
Як коли сам себе чує щасливим
І з тим чуттям умира?
Гордості родять тирана
Пхають до діл неподобних
До безхосенних же діл
Та на найвищу високість
Вибравшись падають раптом
В темну безодню стрімглав
Де вже нема під ногами
Ґрунту твердого
Гордості родять тирана
Пхають до діл неподобних
До безхосенних же діл
Та на найвищу високість
Вибравшись падають раптом
В темну безодню стрімглав
Де вже нема під ногами
Ґрунту твердого
Горе вам, горе, людські покоління
Поки живі ви мов тінь та
Бо чи ж бува кому більшеє щастя
Як коли сам себе чує щасливим
І з тим чуттям умира?
Горе вам, горе, людські покоління
Поки живі ви мов тінь марна
Бо чи ж бува кому більшеє щастя
Як коли сам себе чує щасливим
І з тим чуттям умира?
Горе нам, горе, людські покоління
Поки живі ми мов тінь марна
Бо чи ж бува кому більшеє щастя
Як коли сам себе чує щасливим
І з тим чуттям умира?
Горе нам, горе, людські покоління
Поки живі ми мов тінь марна
Бо чи ж бува кому більшеє щастя
Як коли сам себе чує щасливим
І з тим чуттям умира?
|
Streaming and Download help
If you like Ragapop, you may also like:
Bandcamp Daily your guide to the world of Bandcamp